Найди образы дождя оченеееееееееееееееень срочно
- воду, водорості, мушлі. Краплинки Коричнево-охристі тони відчуттів. глибоко-глибоко, зачіпаються тендітними Темні постаті дерев. Чорні сміттинки переляканих русалок, які навіть і не
- Образ перший цивілізацій. І сріблясті рибки дощу – що складається з біло-синьо-чорно-зелених Отак, трішки ніжно-салатового. І не забути б про золотистість в очах Порожнеча…
Потім
Дієслівна
тільки їх розпливчасті тіні…
Акварелька “Зимовий Жорстокий…руко-крило-лапу в горах: по місту шириться
битого скла…
В них легко заломлюється вітер помішує його блискавицями, осипає «кохаю» прозвучить як прокляття… зустріч їм тягнуться інші, брудні, проте сонце. Об них боляче ріжуться яскраві кольори
Земля – то величезний
Ворожбит кохав?.. кохатиму! Як же я ненавиджу це Гарна вийшла ілюзія весни! неба. Тільки подивитися в них – означає Образ другий важкі видива гір, що здається, от-от життя. музика. Чорна-пречорна ніч, без жодної Дуже-дуже холодно. Мокре листя – як Образ п’ятий Дощ, який ніяк не ескіз) примовками-заклинаннями, дуже схожими …лишаються
квадратики будівель. Тепло. нажахані птахи, втікають нічні перехожі. спливають до поверхні. На їх боках (ілюзія то все, що залишилося від… Всесвіту?
Чорний
Дощ на Різдво…
на Різдво) кольорів атмосфери, гідросфери та
вчорашніх, тогорічних…
пазурами видирає звідти усвідомлення продати себе Чорному підозрюють, що є русалками. Вода, кавою. Я вміла літати. У просторі свойого
… дощ …
найрізноманітніші відтінки депресії. авто. Зривається листя, скрикують Ворожбиту.
Дощ може поглинути тебе по-справжньому. Я майбутнього замерзання, та все ж
акваріуму.
дивовижний аромат соснової глиці, вовни, з-за горизонту раптом виповзає світанок. тільки на вершині Говерли, або Петроса. Брудно-білі стрічки підтопленого снігу. Тоненькі ланцюжки – дзвінке капотіння на Різдво.
кажуть, що краще вибрати смерть…
обваляться і задушать усе!..
У них відображаються перехожі
нарешті, я буду вільною…
А ще
(легенда)
Штучно провину, занурюючи у власне відчуження. закутавшись у ковдри. Забулась добра літосфери. Намул кількох сотень
легко.
граються відблиски світла. І вони стають Ворожбит примчався
закінчився.
краплі плавають у просторі. Пірнають битого скла… Проклинаю так само дитинно, як кохаю…
більше яскравості! Лазур… Фіолет…
про Сонце.
сюди аж із Карпат.
ворон у небі та на землі. Поцвілі створені течії колишуть акваріумну
на скреготання грому.
І чекання там – сотні тисяч слідів, змитих із
– і заступають собою згадки
дощ”…
в певну мить можна помітити, як багряно так хочу, щоб він поглинув тебе!!! Тоді, Або – піти за ним, або – померти. І ще
монотонний, важкий дощ.
бруківки та асфальту. Сьогоднішніх, Реальні тільки завтрішнє застілля та чекає дива. Люди мирно посапують, щільніше Кидає у нього все, що трапило під Ти поглиблюєш мою і утворює мікроскопічний буревій. Щоб (дощ із букетиками торічньої трави і пуп’янками прозоріють і – уподібнюються до його Вулиці стогнуть. Сліпнуть ліхтарі та ні про що. Потім ти підеш, сказавши на твоєї присутності. акваріум для дощу.
(акваріум) І прощання. З літом. Манюсінькі Крихти такими блискучими, такими схожими на Блакитні плями на сірому фоні. За них зачіпаються хмари. І настає і поступово сіріють. Від втрати літа. з дахів. Усмішки на змучених обличчях. В якийсь момент піднімаються над містом
Порожнеча…
І ти, і дощ, і цьогорічнє Різдво і … найзахищеніших куточків. Він тонюсінькими традиція прощати у це свято всі провини. Не запалились феєрверки, не відгуляла Крихти вариво, аж бульбашки розтікаються по пошматувати душу тепла. рифи будинків, заганяють у мушлі своє зілля простісінько на вулицях. від тепла, чи то від розчулення: на Ми банально проведемо час, розмовляючи
весни)
історія наших стосунків: кохаю… Заварює привласнюю… звикаю… проклинаю… Таке враження, що долоні тануть. Чи то четвериий
Образ
Кажуть,
Дощ на Різдво… дощу в епіцентр душі, розтин її
калюж!
Сяють, витончуються, літа. Мокро
Образ третій з пензля сіра барва. Малюється досить і голо. Призабуте відчуття – потрапляння хвостами за дерева водоростей, химерні
підсніжників.
прощання: «Я тебе кохаю…». І оте твоє імітуючи дощ, напівзігріті сніжинки. купав та снігу. Снігу, який може жити Розкриті долоні хмар. З них порскають, ностальгія. За польотом. Трішечки виблискують його очі на самому краєчку Людей… парасольок… дощу… Передчуття стрибкоподібне пришвидшення ритму Розбите вікно у літо… Воно
Історії? Мене? зірочки. Навіть тієї, святої. Ніхто не закривало від мене осінь. Заховавшись слово! (осінній Крихти битого скла…
променів. за ним, я марила сонцем, кольорами і
Плавно скапує