чем объяснить бурный рост экономики китая
- По-перше, економічну систему соціалізму, в к термінології «соціалізм з китайською специфікою». В основі економічної системи КНР лежить державна, колективна, приватна та індивідуальна власність на засоби виробництва Іншими словами, тут має місце багатоукладність, яка, як відомо, властива кожній країні, що здійснює перехід від капіталізму до соціалізму. Колективні підприємства в усіх галузях становлять понад 75% загального числа підприємств і забезпечують виробництво майже 30% промислової продукції і близько 40% роздрібного товарообороту і послуг. Колективним сектором охоплені практично вся сільська місцевість і більша частина міст країни. Приватну власність представляють дрібні підприємства, на яких працюють більше 7-8 найманих працівників. їх нараховується близько 300 тисяч. Вони забезпечують порівняно незначну частку доходів державного бюджету. Індивідуальну власність репрезентують підприємства, що базуються на праці власників та членів їх сімей. Ці підприємства найбільш поширені в сільському господарстві, побутовому обслуговуванні населення, будівництві, культурі, роздрібній торгівлі тощо. Питома вага індивідуальних та приватних підприємств і підприємств з участю іноземного капіталу порівняно невелика. На початку 2000 року юна становила 14 %.
По-друге, фактором, що зумовив швидкий економічний розвиток КНР, виступає ефективна економічна політика держави. Виходячи з врахування багатоукладності економіки в перехідний період від капіталізму до соціалізму, китайське керівництво подбало про оптимальне поєднання централізованого планового керівництва економікою і ринкових механізмів. Про це переконливо свідчить аграрна політика Китаю. Впроваджуючи подвірний підряд і ув’язуючи доходи селянського господарства з обсягом виробленої ним продукції, держава зберегла суспільну державну власність на землю і забезпечила організаційні та планові засади шляхом створення виробничих бригад.
Не менш ефективною в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму є зовнішньоекономічна політика китайського керівництва. Поетапно делегуючи право займатися зовнішньоекономічною діяльністю територіальним державним органам, галузевим і місцевим зовнішньоторговельним компаніям, створюючи спеціальні економічні зони тощо, держава не віддала означену сферу діяльності на відкуп приватному сектору. Іншими словами, китайська модель зовнішньоекономічної відкритості є відкритою настільки, наскільки це вигідно для національної економіки, для її швидкого стабільного зростання. Подібна модель відкритості зовнішньоекономічної діяльності мала місце в Радянському Союзі в період здійснення нової економічної політики. Держава головні зусилля спрямовує на стимулювання переважного зростання експорту готової продукції при підвищенні в її загальному обсязі частки наукомістських виробів, які за якістю не поступалися б перед світовими аналогами. На початку 2000 року частка готової продукції у загальному обсязі експорту становила понад 70%. Причому на машинобудівну та електротехнічну продукцію (тобто на найбільш наукомістську),припадає понад 20 % загального експорту. КНР все більше і більше відмовляється від експорту сировини, віддаючи перевагу її переробці і подальшому експорту. Завдяки такій політиці Китай сьогодні посідає перше місце по експорту бавовняних тканин і натурального шовку.По-третє, фактором, що зумовлює стабільне економічне зростання КНР, на думку тамтешніх вчених і політиків, є марксистська економічна теорія, передусім політична економія, творчо застосована до китайської дійсності. Китайські вчені відкидають будь-які спроби пов’язати успішний розвиток національної економіки з тими чи іншими теоріями західних вчених Досягнення КНР у соціально-економічному розвитку стали можливим не завдяки використанню на практиці теоретичних положень західних вчених, а всупереч ім. Важлива особливість «китайського економічного чуда» полягає в тому, що воно досягнуте в суспільстві, соціально-економічну і політичну структуру якого західні вчені вважали і вважають неефективною. Китайське ж керівництво твердо і послідовно відстоює лінію будівництва соціалізму, зберігає вірність марксизму-ленінізму і керівну роль Комуністичної партії Китаю.